вив’ялений

ВИ́В’ЯЛЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́в’ялити.

Коли засвітили світло, Христя глянула на Оришку: низенька та мала на зріст, лице неначе вив’ялене та висушене (Мирний, III, 1954, 300);

Але спочатку й сон мучив вив’ялене тіло підполковника (Стельмах, Кров людська.., I, 1957, 263).