1. Словник української мови в 11 томах

виручений

ВИ́РУЧЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до ви́ручити.

2. у знач. прикм. Одержаний від продажу чого-небудь.

Колишній товариш по засланню, польський революціонер Броніслав Залєський, розпродував у Польщі й Литві Шевченкові малюнки і надсилав йому виручені гроші (Кол., Безсмертний Кобзар, 1961, 56).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. виручений — ви́ручений дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. виручений — -а, -е. 1》 Дієприкм. пас. мин. ч. до виручити. 2》 у знач. прикм. Одержаний від продажу чого-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. виручений — ВИ́РУЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. до ви́ручити 2. У дядька Романа з'явилася ряба свиня. Він купив її на гроші, виручені за рибу (К. Гриб); Навесні купив би за виручені гроші цілий табун (В. Малик); // ви́ручено, безос. пред. Словник української мови у 20 томах