1. Словник української мови в 11 томах

вирікати

ВИРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РЕКТИ, ечу, ечеш; мин. ч. ви́рік, ви́рекла, ло; док., заст. Те саме, що виголо́шувати.

Не раз ви конали в в’язницях брудних, Свій суд беззаконний над вами Катюги-судді вирікали, і ви На смерть волочили кайдани (Пісні та романси.., II, 1956, 280);

То ж не один хто сказав — громада вирекла (Номис, 1874, № 10744);

// ірон.

Зрештою, хто ця дівчина для нього і за яким правом ввійшла вона сюди читати йому мораль і вирікати істини (Рибак, Час.., 1960, 472).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. вирікати — виріка́ти дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
  2. вирікати — -аю, -аєш, недок., виректи, -ечу, -ечеш; мин. ч. вирік, вирекла, вирекло; док., заст. Те саме, що виголошувати. || ірон. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. вирікати — ВИРІКА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́РЕКТИ, ечу, ечеш; мин. ч. ви́рік, рекла, ло; наказ. сп. ви́речи; док., заст., книжн. Те саме, що виголо́шувати. – Мир дому цьому й живущим в йому [ньому]!... Словник української мови у 20 томах
  4. вирікати — ВИГОЛО́ШУВАТИ (публічно звертатися до когось із промовою, привітанням, тостом і т. ін.), ПРОГОЛО́ШУВАТИ, ПРОМОВЛЯ́ТИ, ОРА́ТОРСТВУВАТИ, ПРОГОВО́РЮВАТИ, ПРОКА́ЗУВАТИ, ПРОРІКА́ТИ поет., уроч., РЕКТИ́ заст., поет., ВІЩА́ТИ заст., уроч., ВИРІКА́ТИ заст. Словник синонімів української мови
  5. вирікати — Виріка́ти, -ріка́ю, -ріка́єш; ви́ректи, -речу, -речеш; ви́рік, ви́рекла, -рекли Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. вирікати — Вирікати, -каю, -єш сов. в. виректи, -речу, -чеш, гл. Произносить, произнести, сказать. То ж не один хто сказав — громада вирекла. Ном. № 10744. Чи оддаси за мене Настусю? А Губрій.... вирік: «Віддам». Г. Барв. 461. Словник української мови Грінченка