1. Словник української мови в 11 томах

виючий

ВИ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до ви́ти¹.

Крізь розбите вікно залітав виючий осінній вітер (Рибак, Опов., 1949, 46);

// у знач. прикм. Який характеризується звуками, подібними до виття.

Гуркіт моторів то ставав глухішим, то хвилинами здіймався до виючих нот (Ю. Бедзик, Полки.., 1959, 328).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. виючий — ви́ючий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. виючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до вити I. || у знач. прикм. Який характеризується звуками, подібними до виття. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. виючий — ВИ́ЮЧИЙ, а, е. Який виє (див. ви́ти¹), видає виття. Щодалі йшов він, то все менше озирався назад і частіше зупинявся, розпитував і болячими великими очима дивився на дрижачих дітей, на виючих собак (В. Винниченко); Гуркіт моторів то ставав глухішим, то хвилинами здіймався до виючих нот (Ю. Бедзик). Словник української мови у 20 томах