виїдати

ВИЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ВИ́ЇСТИ, їм, їси, док., перех.

1. З’їдати вміст або внутрішню частину чого-небудь.

Не в такому горщику наварювали, та виїдали (Вовчок, VI, 1956, 260);

В Джериній хаті.. цілий день.. пили [гості] та закушували.. виїли цілу діжечку солоних огірків (Н.-Лев., II, 1956, 182);

— Кавун — то наш піт і наша праця, а він вибере.. якнайбільшого, хряп об коліно, середину виїсть, а решту в бур’ян (Тют., Вир, 1964, 35);

Йому належало виїсти третину казанка, а він сягнув за половину (Збан., Курил. о-ви, 1963, 58);

// З’їдати все, не залишаючи нічого.

Було там усього і поїсти, і попити, так те все вже випили і виїли, а пити ще хочеться (Мирний, V, 1955, 325);

Так і Іван: виїв борщ та й віддихується (Март., Тв., 1954, 37).

2. З’їдаючи частину чого-небудь, робити отвір, дірку, заглибину.

Він [жук] живиться листям, виїдаючи в листових пластинках маленькі дірочки (Шкідн. поля.., 1949, 86).

3. Подразнювати (оболонку ока).

Митриха топила в печі. Диму напхалося повна хата, і вона все втирала сльози. Дим очі виїдав (Стеф., I, 1949, 48);

// безос.

Дим клубочився під стелею темною хмарою. Виїдало очі. Захоплювало дух (Тулуб, Людолови, I, 1957, 110).

◊ Виїда́ти о́чі — в’їдливо дорікати кому-небудь, лаяти когось.

[Варка:] Коли вже й рідня одно другому виїдає очі, то чого ж сподіватись від чужих?.. (Кроп., II, 1958, 187).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me