вороток
ВОРОТО́К, тка, ч. Планка з двома ручками для обертання й підтримування різальних ручних інструментів (розверток, свердел і т. ін.).
При ручному розвірчуванні розвертка приводиться в дію з допомогою воротка (Практ. з машинозн., 1957, 74);
І все мені завод невпинно цокотить, і вороток скрипить (Сос., II, 1947, 5).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- вороток — ворото́к іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
- вороток — -тка, ч. Планка з двома ручками для обертання й підтримування різальних ручних інструментів (розверток, свердел і т. ін.). Великий тлумачний словник сучасної мови
- вороток — ВОРОТО́К, тка́, ч. Планка з двома ручками для обертання й підтримування різальних ручних інструментів (розверток, свердел і т. ін.). І все мені завод невпинно цокотить, і вороток скрипить (В. Сосюра); При ручному розвірчуванні розвертка приводиться в дію за допомогою воротка (з навч. літ.). Словник української мови у 20 томах