1. Словник української мови в 11 томах

відгороджувати

ВІДГОРО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДГОРОДИ́ТИ, оджу́, о́диш, док., перех.

1. Парканом, типом, стіною тощо відокремлювати когось або щось від кого-, чого-небудь.

Євдоким спокійно виходить із хати, дверима відгороджує від себе жінчину лайку (Стельмах, Хліб.., 1959, 585);

Смутний і невеселий сидів собі [Забрьоха] на лавці, у новій світлиці, що відгородив від противної хати (Кв.-Осн., II, 1956, 152);

Дід Харко роздав більшу частину пасіки по колгоспних дворищах, кожного вулика сам довів до пуття, поставив на новому місці, одгородив од скотини (Ю. Янов., II, 1954, 162);

*Образно. А вечір вже господарював у Вербівці, густо розкидав тіні, одгороджуючи від людей сонце (Іщук, Вербівчани, 1961, 161);

// Відокремлювати, відділяти собою кого-, що-небудь від когось, чогось.

Од.. грубки до другої стіни йшла з вирізками і горорізьбою перегородка і одгороджувала хату од кімнати (Стор., І, 1957, 234);

Глибока розколина в кризі відгородила мандрівників зовсім від берега (Трубл., І, 1955, 335).

2. перен. Позбавляти зв’язку когось з ким-, чим-небудь; відокремлювати.

Не треба думати, що Вишенський так і хотів лишити своїх земляків у темноті та відгородити від решти світу, аби тільки врятувати їх православіє (Фр., XVI, 1955, 427);

Учитель Степан Васильович Левченко.. не відгородив себе од мужика ні вченою погордою, ні формою, ні пихатим словом (Стельмах, Хліб.., 1959, 34).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відгороджувати — відгоро́джувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. відгороджувати — -ую, -уєш, недок., відгородити, -оджу, -одиш, док., перех. 1》 Парканом, тином, стіною тощо відокремлювати когось або щось від кого-, чого-небудь. || Відокремлювати, відділяти собою кого-, що-небудь від когось, чогось. 2》 перен. Позбавляти зв'язку когось із ким-, чим-небудь; відокремлювати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відгороджувати — ВІДГОРО́ДЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДГОРОДИ́ТИ, оджу́, о́диш, док., кого, що. 1. Парканом, тином, стіною і т. ін. відокремлювати когось або щось від кого-, чого-небудь. Євдоким спокійно виходить із хати, дверима відгороджує від себе жінчину лайку (М. Словник української мови у 20 томах
  4. відгороджувати — ВІДГОРО́ДЖУВАТИ (парканом, тином, стіною тощо відокремлювати когось або щось від кого-, чого-небудь), ВІДДІЛЯ́ТИ, ВІДДІ́ЛЮВАТИ, ВІДМУРО́ВУВАТИ (муром). — Док.: відгороди́ти, відділи́ти, відмурува́ти. Словник синонімів української мови