1. Словник української мови в 11 томах

відпрохувати

ВІДПРО́ХУВАТИ і ВІДПРО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДПРОХА́ТИ, а́ю, а́єш і ВІДПРОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., перех., заст. Просьбами домагатися для когось дозволу відлучитися куди-небудь.

Їй пригадався і той день, коли Йосипа одпрохали додому погуляти (Мирний, IV, 1955, 93);

— Підемо у Київ, побачимо сина, а може й додому одпросимо (Н.-Лев., І, 1956, 102).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. відпрохувати — відпро́хувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. відпрохувати — і відпрошувати, -ую, -уєш, недок., відпрохати, -аю, -аєш і відпросити, -ошу, -осиш, док., перех., заст. Просьбами домагатися для когось дозволу відлучитися куди-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. відпрохувати — ВІДПРО́ХУВАТИ, ВІДПРО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ВІДПРОХА́ТИ, а́ю, а́єш, ВІДПРОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., кого, що, заст. Випрошувати для когось дозвіл відлучитися куди-небудь. Словник української мови у 20 томах
  4. відпрохувати — Відпрохувати, -хую, -єш сов. в. відпрохати, -хаю, -єш, гл. = відпрошувати, відпросити. Словник української мови Грінченка