1. Словник української мови в 11 томах

віруючий

ВІ́РУЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. н. до ві́рувати.

Свято відбувається в найбільшім супокої, на який здатна розварена південним сонцем віруюча людина (Ле, Міжгір’я, 1953, 69);

// у знач. ім. ві́руючий, чого, ч.; ві́руюча, чої, ж. Людина, що визнає існування бога; релігійна людина.

Віруючих було більш і, зібравшись цілою низкою, пішли вони дивитися на чудо, що з’явилося на замчищі (Мирний, І, 1954, 252);

Система науково-атеїстичної пропаганди передбачає певне використання всіх інших засобів, методів і форм ідейного впливу на віруючих (Ком. Укр., 1, 1963, 59).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. віруючий — ві́руючий дієприкметник Орфографічний словник української мови
  2. віруючий — [в’іруйучией] м. (на) -чому /-ч'ім, мн. -ч'і Орфоепічний словник української мови
  3. віруючий — Побожний Словник чужослів Павло Штепа
  4. віруючий — -а, -е. Дієприкм. акт. теп. ч. до вірувати. || у знач. ім. віруючий, -чого, ч.; віруюча, -чої, ж. Людина, яка визнає існування Бога; релігійна людина. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. віруючий — ВІ́РУЮЧИЙ, а, е. Який вірує в кого-, що-небудь. Свято відбувається в найбільшім супокої, на який здатна розварена південним сонцем віруюча людина (Іван Ле); Як істинно віруюча людина, вона .. збагнула, що Він почув її молитву і не оставить її прохання (М. Словник української мови у 20 томах
  6. віруючий — РЕЛІГІ́ЙНИЙ (який вірить у Бога), БОГОМІ́ЛЬНИЙ (БОГОМО́ЛЬНИЙ), ВІ́РУЮЧИЙ, ВІ́РНИЙ, НА́БОЖНИЙ, ПОБО́ЖНИЙ, СВЯТОБЛИ́ВИЙ, БЛАГОЧЕСТИ́ВИЙ книжн. Словник синонімів української мови