в’ятір
В’Я́ТІР, а і я, ч., діал. Ятір.
Ніхто їх не ловив-ні волоком, ні в’ятірами (Сл. Гр.);
[Влас:] Часом уночі піду з в’ятірями по рибу (Кроп., II, 1958, 286).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
В’Я́ТІР, а і я, ч., діал. Ятір.
Ніхто їх не ловив-ні волоком, ні в’ятірами (Сл. Гр.);
[Влас:] Часом уночі піду з в’ятірями по рибу (Кроп., II, 1958, 286).