1. Словник української мови в 11 томах

галівник

ГАЛІВНИ́К, а́, ч., діал.

1. Канат, за допомогою якого пересувається пором.

2. У давнину — робітник, що тягнув кодолою судно; бурлак.

Десь протягло співали півні і долітали журливі співи галівників (Тулуб, Людолови, І, 1957, 226);

*У порівн. Жорно було надзвичайно важке. Томаш ледве мів зрушити його, налягаючи на нього всім тілом, як галівник на своє тягло (Тулуб, Людолови, II, 1957, 166).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. галівник — галівни́к 1 іменник чоловічого роду канат галівни́к 2 іменник чоловічого роду, істота робітник Орфографічний словник української мови
  2. галівник — -а, ч., діал. 1》 Канат, за допомогою якого пересувається пором. 2》 У давнину – робітник, що тягнув кодолою судно; бурлак. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. галівник — ГАЛІВНИ́К, а́, ч. 1. діал. Канат, за допомогою якого пересувається пором. Використання галівника на водних переправах відійшло в минуле (з газ.). 2. заст. Бурлак (у 2 знач.). Десь протягло співали півні і долітали журливі співи галівників (З. Словник української мови у 20 томах
  4. галівник — Галівник, -ка м. 1) Канатъ, которымъ тянуть паромъ. Камен. у. 2) Работникъ, тянущій судно, бурлакъ. Черк. у. см. галювати 1. Словник української мови Грінченка