1. Словник української мови в 11 томах

говільник

ГОВІ́ЛЬНИК, а, ч., церк. Той, хто говіє.

В церкві вже мало було говільників (Стельмах, Хліб.., 1959, 439);

Дехто з говільників намагався дістати відпущення гріхів даремно, вкинувши попові в тарілку, замість п’ятака чи гривеника, звичайний гудзик (Донч., III; 1956, 93).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. говільник — гові́льник іменник чоловічого роду, істота церк. Орфографічний словник української мови
  2. говільник — -а, ч., церк. Той, хто говіє. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. говільник — ГОВІ́ЛЬНИК, а, ч., рел.-церк. Той, хто говіє. Дехто з говільників намагався дістати відпущення гріхів даремно, вкинувши попові в тарілку, замість п'ятака чи гривеника, звичайний ґудзик (О. Донченко); В церкві вже мало було говільників (М. Стельмах). Словник української мови у 20 томах
  4. говільник — Говільник, -ка м. Говѣльщикъ. Аф. 361. Словник української мови Грінченка