1. Словник української мови в 11 томах

грюкіт

ГРЮ́КІТ, коту, ч. Сильний уривчастий звук від удару по чомусь, падіння чого-небудь і т. ін.; ряд таких звуків.

Часто серед ночі, перериваючи спокійний сон халупки, розлягався раптовий грюкіт у віконце (Коцюб., 1, 1955, 375);

Кожного ранку в тюремних коридорах здіймались метушня, грюкіт, дзвін металу (Збан., Єдина, 1959, 97).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. грюкіт — грю́кіт іменник чоловічого роду Орфографічний словник української мови
  2. грюкіт — Стук|іт|, стукотнява, гуркіт; грюк|анина|, грюкотнява, грюкотіння. Словник синонімів Караванського
  3. грюкіт — -коту, ч. Сильний уривчастий звук від удару по чомусь, падіння чого-небудь і т. ін.; ряд таких звуків. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. грюкіт — див. звучання Словник синонімів Вусика
  5. грюкіт — ГУ́РКІТ (протяжні, розкотисті звуки від ударів, падіння тощо), ГУРКОТА́ННЯ, ГУРКОТІ́ННЯ, ГРІМ, ГРИМОТА́ННЯ, ГРИМОТІ́ННЯ, ГРЮ́КІТ, ГРЮ́КАННЯ, ГУ́РКАННЯ, ГРЮКОТІ́ННЯ, ГРЮКАНИ́НА розм., ЯСА́ заст.; ВИ́ГРІМ, ГУРКОТНЯ́ розм., ГУРКОТНЕ́ЧА розм. Словник синонімів української мови
  6. грюкіт — Грю́кіт, -коту, -котові, у -коті Правописний словник Голоскевича (1929 р.)