1. Словник української мови в 11 томах

гурчання

ГУРЧА́ННЯ, я, с., розм. Дія за знач. гурча́ти і звуки, утворювані цією дією.

З пшениці, навіть проти вітру, чулося гурчання танкових моторів (Кучер, Чорноморці, 1956, 133);

В кімнаті якийсь час панувала тиша, що її порушувало гурчання струмочка води десь за дверима (Досв., Вибр., 1959, 247).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. гурчання — гурча́ння іменник середнього роду розм. Орфографічний словник української мови
  2. гурчання — -я, с., розм. Дія за знач. гурчати і звуки, утворювані цією дією. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. гурчання — див. звучання Словник синонімів Вусика
  4. гурчання — Гурча́ння, -ня с. Гудѣніе, журчаніе. Словник української мови Грінченка