гінкий

ГІНКИ́Й, а́, е́.

1. Такий, що буйно і швидко росте.

В холодочку гінкого широкогіллястого осокора, серед пишного килиму густої трави утаборився Яким із своїм добром (Мирний, IV, 1955, 316);

На гінких житах, посіяних на зелений корм, легкий вітер уже котить хвилі (Рад. Укр., 17.IV 1959, 3);

*Образно. Я голос подаю за людськість і людину, За міста цвіт гінкий, за красний зріст села (Рильський, І, 1956, 331).

2. Витягнутий вгору і тонкий.

Він, здавалося, зовсім забув про нього, наче Кость загубився серед інших і присадкуватих, і гінких на зріст сталеварів (Рудь, Гомін.., 1959, 77);

Туфлі [Зоя] стала носити на високому каблуці, хоча на зріст не могла поскаржитись: була вже височенька, гінка, як молода тополька (Гончар, І, 1954, 517);

Край дороги, впираючись у небо, шумлять гінкі тополі (Цюпа, Назустріч.., 1958, 185).

3. перен. Такий, що в’ється, простягається далеко (про шлях, стежку і т. ін.).

Копитами кінноти витоптувалися гінкі стежки по тому шляху, різалися глибокі колії колісьми важких маж (Ле, Наливайко, 1957, 5);

І даль полів гінка й широка У серце проситься моє (Мал., II, 1956, 302).

4. Такий, що швидко рухається; стрімкий, швидкий.

Полетіла дівчинонька Самольотом гінким Над новими селами Із піснею дзвінкою (Нар. тв. та етн., 4, 1958, 43);

*Образно. Саме цей невідрив від усього життя в усіх його проявах і надихав письменника, саме це робить зір його гострим, а думку гінкою (Смолич, VI, 1959, 293).