дебрі

ДЕ́БРІ, ів, мн. Зарослі густим непрохідним лісом, чагарником і т. ін. місця.

Як він любить оцю річку, зелені довкола луки, несходимі дебрі карпатських лісів, гори! (Кол., Терен.., 1959, 41);

// Глуха, малоприступна, дика місцевість.

Чи ми ще зійдемося знову? Чи вже навіки розійшлись? І слово правди і любові В степи і дебрі рознесли! (Шевч., І, 1951, 395);

*Образно. [Жінка:] Приїхали [до Канади], ні слова не розуміли.. Пішли в ці дебрі, далеко від людей (Ірчан, II, 1958, 170).