дейнека
ДЕЙНЕ́КА, и, ч., іст. У другій половині XVII ст. — селянин, озброєний дрючком, довбнею, рогатиною або іншим народним знаряддям, що брав участь у повстанні на Лівобережній Україні.
Особливо активно діяли загони дейнек на Полтавщині (Іст. УРСР, І, 1953, 277);
Іван Голота вже стоїть В уборі вбогого дейнеки, Лише рогатина в руках, Лише при поясі сокира (Рильський, II, 1946, 52).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дейнека — дейне́ка іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- дейнека — -и, ч., іст. У другій половині 17 ст. – селянин, озброєний дрючком, довбнею, рогатиною або іншим народним знаряддям, що брав участь у повстанні в Лівобережній Україні. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дейнека — див. непокірний Словник синонімів Вусика
- дейнека — Дейнека, -ки м. Словомъ дейнеки впервые названъ пѣхотный полкъ, составленный въ 1657 г. полтавскимъ полковникомъ М. Пушкаремъ изъ всякаго сброда, плохо вооруженнаго. «Пушкарь... Словник української мови Грінченка