дзвенячий
ДЗВЕНЯ́ЧИЙ, ДЗВЕНЮ́ЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп. ч. до дзвені́ти 1.
Пливуть і тануть передзвони, — Байдужі до житейських справ… Дзвенячим містом, Авіньйоне, Іще Рабле тебе назвав (Рильський, Дал. небосхили, 1959, 85);
Просто на тебе падає з дзвенючим пронизливим свистом металевий хижак (Гончар, Людина.., 1960, 89);
Мов зливки золота із срібних лопат дзвінких раптом за спиною Котовського сипнув хто в потоки! Це його хлопці, горді за нього, ..сміхом дзвенючим сипонули..! (Тич., І, 1957, 272).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дзвенячий — дзвеня́чий прикметник Орфографічний словник української мови
- дзвенячий — див. дзвенючий. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дзвенячий — див. голосний Словник синонімів Вусика
- дзвенячий — ДЗВІНКИ́Й (про звук, голос, сміх тощо — який звучить високо, чітко і сильно), ДЗВЕНЯ́ЧИЙ, ДЗВЕНЮ́ЧИЙ, МЕТАЛЕ́ВИЙ, ГОЛОСИ́СТИЙ рідше, ТРЕМКИ́Й розм.; СРІБЛЯ́СТИЙ, СРІБЛИ́СТИЙ, СРІ́БНИЙ, КРИШТАЛЕ́ВИЙ (мелодійний, чистого звучання). Словник синонімів української мови
- дзвенячий — Дзвенячий, -а, -е Звенящій, звонкій. Чутно її голосок дзвенячий. МВ. І. 97. Словник української мови Грінченка