1. Словник української мови в 11 томах

добряга

ДОБРЯ́ГА, и, ч. і ж., розм. Те саме, що добря́к.

-Добряга Замєховський, — шепнув він. — Таки не забув мене (Фр., II, 1950, 249);

Пан Енгельгардт і старого добрягу Венеціанова прийняв не краще, ніж Брюллова (Ів., Тарас, шляхи, 1954, 116).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. добряга — добря́га іменник чоловічого або жіночого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. добряга — -и, ч. і ж., розм. Те саме, що добряк. Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. добряга — див. Добрий Словник синонімів Вусика
  4. добряга — ДО́БРИЙ ім., ДОБРЯ́К розм., ДОБРЯ́ГА розм., ДОБРЯ́КА розм. рідше, ДО́БРА ДУША́ розм., ДРУЗЯ́КА фам., ДОБРЯЧО́К ірон., М'ЯКУ́ШКА ірон., зневажл. З добрим поживеш — добро переймеш, а з лихим зійдешся, — того й наберешся (прислів'я); — Білограй добряк. Словник синонімів української мови
  5. добряга — Добря́га, -ги, -зі; -ря́ги, -ря́г і добря́ка, -ки, -ці; -ря́ки, -ря́к Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  6. добряга — Добряга, -ги м. Добрый человѣкъ, добрякъ. А сі добрі люде найдуть тебе етюде: і на тім світі, добряги, тебе не забудуть. Шевч. 539. Словник української мови Грінченка