1. Словник української мови в 11 томах

докінчувати

ДОКІ́НЧУВАТИ, ую, уєш, недок., ДОКІНЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док.

1. перех. і з інфін. Доводити почате до кінця; закінчувати.

Земля, справді, парувала, вже й протряхала, і поміщики докінчували обсіватись яриною (Смолич, Мир.., 1958, 43);

Рука його затремтіла, — він не міг докінчити речення (Фр., VI, 1951, 302);

Почате ним на Україні — докінчать другі [інші] (Еллан, II, 1958, 106).

2. перех. Наносити кому-небудь вирішальні удари; добивати, знищувати.

Будем домолочувать, ворога докінчувать, за проводом партії всі гвинти загвинчувать (Тич., І, 1957, 186);

Миколу докінчили [фашисти]… Шомполами… (Ю. Янов., І, 1958, 53).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. докінчувати — докі́нчувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
  2. докінчувати — Закінчувати, кінчати, завершувати, довершувати, доводити до кінця, г. викінчувати; (ворога) добивати, знищувати. Словник синонімів Караванського
  3. докінчувати — -ую, -уєш, недок., докінчити, -чу, -чиш, док. 1》 перех. і з інфін.Доводити почате до кінця; закінчувати. 2》 перех. Завдавати кому-небудь вирішальних ударів; добивати, знищувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. докінчувати — див. доробляти; закінчувати Словник синонімів Вусика
  5. докінчувати — ЗАКІ́НЧИ́ТИ (довести що-небудь до кінця, до завершення), КІНЧИ́ТИ, СКІНЧИ́ТИ, ПОКІНЧИ́ТИ, ДОКІНЧИ́ТИ, ЗАВЕРШИ́ТИ, ДОВЕРШИ́ТИ, ВИ́ВЕРШИТИ, ПОВЕРШИ́ТИ розм., ПОРІШИ́ТИ розм., УКІНЧИ́ТИ діал.; ВИ́КІНЧИТИ (обробивши, відшліфувавши). — Недок. Словник синонімів української мови
  6. докінчувати — Докі́нчувати, -чую, -чуєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. докінчувати — Докінчувати, -чую, -єш сов. в. докінчити, -чу, -чиш, гл. Оканчивать, окончить. К. (О. 1861. VI. 33). Словник української мови Грінченка