1. Словник української мови в 11 томах

душогуб

ДУШОГУ́Б, а, ч., розм.

1. Злочинець, який вдається до вбивства, розбою, лиходійства.

І хто би був подумав, що він душогуб! Такий тихий та смирний… (Фр., IX, 1952, 119);

Виявляється, що цей хаджі — душогуб. Мало того, він хотів ще призвати до злочину і його, Юлдаша… (Донч., І, 1956, 147).

2. Уживається як лайливе слово.

— Добре, — здався батько. — Будь ви неладні, душогуби. Поїду (Довж., II, 1959, 34);

Вона величала їх [втікачів] шибайголовами, шибениками, гайдамаками, душогубами (Смолич, II, 1958, 58).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. душогуб — душогу́б іменник чоловічого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. душогуб — див. УБИВЦЯ. Словник синонімів Караванського
  3. душогуб — -а, ч., розм. 1》 Злочинець, який вдається до вбивства, розбою, лиходійства. 2》 Уживається як лайливе слово. 3》 Кат. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. душогуб — див. жорстокий Словник синонімів Вусика
  5. душогуб — УБИ́ВЦЯ (ВБИ́ВЦЯ) (той, хто убив, убиває людей), УБИ́ВЕЦЬ (ВБИ́ВЕЦЬ), ГОЛОВОРІ́З, ЗГУ́БНИК, ЛЮДИНОВБИ́ВЕЦЬ книжн., ЛЮДИНОВБИ́ВЦЯ книжн., ДУШОГУ́Б розм., ДУШОГУ́БЕЦЬ розм., ЗАРІЗЯ́КА (ЗАРІЗА́КА) розм., ГОРЛОРІ́З розм., УБІ́ЙНИК (ВБІ́ЙНИК) заст. Словник синонімів української мови
  6. душогуб — Душогу́б, -ба, -бові, -бе! -гу́би, -бів Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  7. душогуб — Душогуб, -ба м. = душогубець. Словник української мови Грінченка