1. Словник української мови в 11 томах

дячиха

ДЯЧИ́ХА, и, ж., розм. Жінка дяка (у 1 знач.).

[Терпилиха:] Якби вийшла [Наталка] за дяка, — мала б вічний хліб; була б перше дячихою, а послі [потім] і попадею (Котл., II, 1953, 17).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. дячиха — дячи́ха іменник жіночого роду, істота розм. Орфографічний словник української мови
  2. дячиха — -и, ж., розм. Жінка дяка (у 1 знач.). Великий тлумачний словник сучасної мови
  3. дячиха — Дячи́ха, -хи, -сі; -чи́хи, -чи́х Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  4. дячиха — Дячиха, -хи ж. Жена дьячка. Ой, пробі! Очіпка хочу!... Пробі такого хочу, як на дячисі. Кв. II. 328. Словник української мови Грінченка