дідизний
ДІДИ́ЗНИЙ, а, е, заст.
1. Успадкований від дідів, предків; родовий.
2. Дуже старий; старезний.
Розступилась земля, і з глибокої ями, як з води, вирнув дідизний старець (Стор., І, 1957, 343).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- дідизний — діди́зний прикметник Орфографічний словник української мови
- дідизний — -а, -е, заст. 1》 Успадкований від дідів, предків; родовий. 2》 Дуже старий; старезний. Великий тлумачний словник сучасної мови
- дідизний — див. стародавній Словник синонімів Вусика
- дідизний — СТАРИ́Й (СТАР поет., фольк.) (який прожив багато років), ПОХИ́ЛИЙ, ПЕРЕСТАРІ́ЛИЙ, ПЕРЕСТА́РКУВАТИЙ розм. (дуже старий або старіший, ніж треба для чого-небудь); СТАРЕ́ЗНИЙ, ДРЕ́ВНІЙ розм., ПРЕСТАРИ́Й розм., ДІДИ́ЗНИЙ заст. Словник синонімів української мови
- дідизний — Діди́зний, -на, -не Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- дідизний — Дідизний, -а, -е 1) Унаслѣдованный отъ предковъ, родовой. Що ж було за добре, що ж було за любо у старій дідизній Морозовій хаті. К. Досв. 126. 2) Очень старый. А той Грива був старий дідизний чоловік. К. Орися. (ЗОЮР. II. 201). Словник української мови Грінченка