1. Словник української мови в 11 томах

емігрант

ЕМІГРА́НТ, а, ч. Особа, що залишила батьківщину і виїхала в іншу країну для постійного чи тривалого проживання.

З принагідних натяків самого Міхонського та з оповідань інших товаришів він знав, що Міхонський був емігрантом із Росії (Фр., III, 1950, 39);

Пригадалося [Лесі], як Іван Якович розповів про женевську групу російських емігрантів, котру зорганізував Плеханов (М Ол., Леся, 1960, 194).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. емігрант — емігра́нт іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
  2. емігрант — [еим'ігрант] -нта, м. (на) -нтов'і/-н'т'і, мн. -нтие, -н'т'іў Орфоепічний словник української мови
  3. емігрант — -а, ч. Особа, що залишила Батьківщину і виїхала в іншу країну для постійного чи тривалого проживання. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. емігрант — емігра́нт [від лат. emigrans (emigrantis) – той, що виселяється] особа, що залишила батьківщину і виїхала в іншу країну на постійне чи тривале проживання. Словник іншомовних слів Мельничука
  5. емігрант — ПЕРЕСЕЛЕ́НЕЦЬ (той, хто переселяється, переселився на нове місце проживання), ПЕРЕСЕ́ЛЕЦЬ, ІММІГРА́НТ (чужоземець, який переїхав до якоїсь країни); ЕМІГРА́НТ (той, хто залишив батьківщину і переселився в іншу країну); ВИ́ХОДЕЦЬ (перев. Словник синонімів української мови
  6. емігрант — рос. эмигрант (від латин. emigran-tus (emigrantis) — той, що виселяється) — особа, яка виїхала зі своєї країни в іншу з різних причин (економічних, політичних, релігійних). Eкономічна енциклопедія