жоден

ЖО́ДЕН, дна, дне, ЖО́ДНИЙ, а, е, заст. ЖА́ДЕН, дна, дне, ЖА́ДНИЙ, а, е, займ.

1. Уживається в заперечних реченнях при підметові чи додаткові для вираження повного заперечення; ні один.

Лаври стоять зачаровані, жоден листок не тремтить (Л. Укр., І, 1951, 163);

Від громадської ради жаден дорослий громадянин.. не був виключений (Фр., VI, 1951, 34);

Жукова не проронила досі жодного слова (Донч., V, 1957,392);

// Ніякий.

На їх спокійних старечих лицях не видно було жадної зміни, жадної блідості (Фр., V, 1951, 32);

— Стійте! — гукаю, — та вони [хмарки] пливуть собі, пливуть, на мене ж — жодної уваги! (Тич., II, 1957, 31).

[Ні] жо́дною мі́рою — ніяк.

Як стала силуватись, щоб промовити слово, так ні жодною мірою не може сказать: губи злиплись (Кв.-Осн., II, 1956, 23).

2. Будь-який з ряду подібних; який-небудь.

Літературна мова мусить витворитись з усіх діалектів, без жадного насильства, сварки й колотнечі (Л. Укр., V, 1956, 126);

Це була дуже давня зброя… Простий, клепаний із заліза шолом.. без жодних прикрас (Скл., Святослав, 1959, 60).

3. діал. Кожний, кожен; всякий.

До Мелашки ходити далеко, стали вони жоден вечір зіходитись під вербою, біля Веклиної хати (Кв.-Осн., II, 1956, 446);

Обізвалась темная діброва: Козаче, козаче! Од такої пісні жадна гілка, Жаден лист заплаче (Щог., Поезії, 1958, 72).