жрець
ЖРЕЦЬ, жерця́, ч.
1. Особа, що здійснювала богослужіння, жертвоприношення в язичеських релігіях.
У численних брахманських храмах утримувалась величезна кількість жерців (Іст. середніх віків, 1955, 53);
Жерці розпалювали вогонь.. й на тлі чорного неба вирізувався тесаний з товстелезного дуба Перун (Скл., Святослав, 1959, 29);
*У порівн. Обличчя у нього поважне, як у жерця (Коцюб., II, 1955, 320).
2. чого, перен., ірон. Той, хто присвячує себе служінню чому-небудь.
З своєї роботи він не робив таємниці і не виставляв себе жерцем науки (Смолич, Світанок.., 1953, 457).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- жрець — жрець іменник чоловічого роду, істота Орфографічний словник української мови
- жрець — (у кельтів) іст. друїд; (у ескімосів) шаман; (науки) П. служитель, діяч, п. <�відданий> слуга. Словник синонімів Караванського
- жрець — [жрец'] жеирц'а, ор. жеирцем, м. (на) жеирцев'і/жеирц'у, кл. жерчеи, мн. жреиц'і, жреиц'іў Орфоепічний словник української мови
- жрець — жерця, ч. 1》 Особа, що здійснювала богослужіння, жертвоприношення в язичеських релігіях. 2》 чого, перен., ірон. Той, хто присвячує себе служінню чому-небудь. Великий тлумачний словник сучасної мови
- жрець — ЖРЕЦЬ (особа, яка виконує релігійні обряди в язичеських релігіях), МАГ, СВЯТЕ́ЦЬ заст. Жерці і ліктори стоять Круг Капітолія (Т. Шевченко); Радіє люд. Божниці димні Від пахощів: здійнявши руки, Святці співають вдячнії гімни своєму божищу Ваалу (Леся Українка). Словник синонімів української мови
- жрець — Жрець, жерця́, жерце́ві, жерце́м, же́рче! жерці́, -ці́в Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- жрець — Жрець, жерця м. Жрець. Жерці і ликторі стоять. Шевч. 607. Словник української мови Грінченка