забривати

ЗАБРИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАБРИ́ТИ, и́ю, и́єш, док., перех., розм., заст. Брати в солдати, визнавати придатним до військової служби.

— З дитинства ми було ростемо, як трава, мремо з половини, а коли підростаєм, цар охоче забриває нас у солдати (Гончар, II, 1959, 408);

Восени весілля було, а після різдва і забрили [чоловіка] (Мирний, І, 1954, 238);

За першого ж призову дядька забрили (Перв., II, 1958, 307).

Забри́ти лоб (ло́ба, чу́ба) кому, заст. — узяти в солдати.

— Завтра ж йому лоб забриють, так поспішає сьогодні нагулятись (Кв.-Осн., II, 1956, 291).