завихрювати

ЗАВИ́ХРЮВАТИ¹, юю, юєш, недок., ЗАВИ́ХОРИТИ, рю, риш і ЗАВИ́ХРИ́ТИ, и́хрю́, и́хри́ш, док.

1. перех. і неперех. Закручувати, здіймати що-небудь, утворюючи вихор, вихори ( див. ви́хор¹1).

Вітер лютував на пустирі, завихрював цілі хмарини сніжинок, підносив їх високо вгору (Собко, Зор. крила, 1950, 153);

Дрезина несамовито загаркотіла й понеслась, завихривши клуби пилюги позад себе (Ле, Міжгір’я, 1953, 282);

// безос.

Перед різдвяними святами вдарили морози. Замело, завихрило надворі (М. Ол., Леся, 1960, 40).

2. неперех. Те саме, що зави́хрюватися¹.

Пил завихрив, задзвенів бубонець (Мал., Серце.., 1959, 130);

*Образно. Не встиг Шмалько відповісти, як буря голосів ніби за командою завихорила над юрбою (Добр., Очак. розмир, 1965, 123).

ЗАВИ́ХРЮВАТИ², юю, юєш, недок., ЗАВИ́ХОРИТИ, рю, риш і ЗАВИ́ХРИ́ТИ, и́хрю́, и́хри́ш, док.. перех. Закручувати вихором, вихорами ( див. ви́хор²).

Холодний колючий сніг різав їй обличчя, вітер люто завихрив кучерик чорного волосся, який вибився з-під шапочки (Доич., VI, 1957, 539);

//Робити кошлатим.

Чи жартома, чи залюбки — все осінь робить навпаки: де б шелестіти падолистом, гримить акордом урочистим, запавутинює луги, в лугах завихрює стоги (Швець, Кроки.., 1962, 111);

На гребені вітер завихрив сніпки, і дах скидався на розкуйовдженого після бійки півня (Кучер, Прощай.., 1957, 126).