завмерлий

ЗАВМЕ́РЛИЙ, а, е.

1. Дієпр. акт. мин. ч. до завме́рти.

В Миколі все заціпеніло. Він сидів на гілці зіщулений, весь якийсь захололий, завмерлий (Загреб., Шепіт, 1966, 16);

Таня стояла, завмерла, зачарована, заворожена отим дивовижним сплетінням веселощів і суму (Дім., І будуть люди, 1964, 175);

З завмерлим серцем підходив [Матвій] вулицею до рідної хати (Ірчан, II, 1958, 307);

Крізь білу гребінку березняка ще виднілись розкидані по низовині завмерлі танки (Гончар, IV, 1960, 59);

Над аеродромом лютує хуртовина. В нерівному світлі прожекторів чітко вирисовуються обриси ракетоносця, завмерлого на своїй стоянці (Рад. Укр., 7.III 1963, 4);

Надходив вечір. Троє підлітків де городами, а де глухою вулицею завмерлого, настороженого містечка бігли геть за околицю (Ле, Клен. лист, 1960, 73).

2. у знач. прикм. Без ознак життя; змертвілий.

Той мовчки проволік завмерлого Скаміну до порога (Кол., Терен.., 1959, 265);

Завмерлими вони [найпростіші організми] можуть бути дуже довгий, який завгодно час (Смолич, Прекр. катастр., 1956, 176);

*У порівн. — Я як стала на човні, так і задубіла. Холодна-холодна, мов завмерла (Коцюб., І, 1955, 341).