заворожувати

ЗАВОРО́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗАВОРОЖИ́ТИ, рожу́, ро́жиш, док.

1. перех. Діяти, впливати на кого-, що-небудь чарами, чаклунством.

— Це характерник, — сказав хтось біля Ярошенків. — Заворожує зброю і кулі так, що своїм не шкодять, а ворога б’ють (Мак., Вибр., 1956, 485);

Ходжієв припускав навіть таку думку, що хаджі накликав на Гаріфуліна страшне прокляття, заворожив його (Донч., І, 1956, 124);

[Сусляєв:] Бути вам щасливою, бо я його [люстро] заворожив — хто перший подивиться, буде щасливий (Коч., II, 1956, 248).

2. перех., перен. Зачаровувати, захоплювати.

Рокотання цимбалів заворожувало слухачів (Мас., Під небом.., 1961, 54);

Не вродою, не розкішшю брів і не станом, а піснею заворожила [Олена] й приворожила його (Стельмах, Правда.., 1961, 390);

Обидва бронепоїзди викликали загальне захоплення в землекопів, а Славка та Миколу вони й зовсім заворожили (Кучер, Чорноморці, 1956, 109).

3. тільки док., неперех. Ворожбою (на картах і т. ін.) передбачити що-небудь.

Заворожи мені, волхве, Друже сивоусий! (Шевч., І, 1963, 256);

Циганка поклонилась йому, та й каже: — Не бий мене, паночку, то я тобі заворожу і всю правду розкажу (Н.-Лев., III, 1956, 297).