загарчати
ЗАГАРЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.
1. Почати видавати низькі погрозливі звуки (про тварин).
— Г-р-р… гав-гав! — загарчало щось коло самих ніг, потім трохи далі, потім ще в одному місці (Вас., І, 1959, 378);
Прив’язаний біля яблуні пес загарчав спросонку, але Тимко обізвався до нього, і той затих (Тют., Вир, 1964, 256).
2. перен,, зневажл. Сердито сказати кому-небудь щось.
— А бодай вас, пане сотнику! — так загарчав на нього пан Ригорович (Кв.-Осн., II, 1956, 187).
3. перен. Почати утворювати низькі скреготливі, гуркотливі звуки (про механізми, інструменти).
Машину знов поволокли з двору на поле, знов вона загарчала, валячи та вивертаючи снопи за снопами (Мирний, IV, 1955, 246).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- загарчати — загарча́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- загарчати — -чу, -чиш, док. 1》 Почати видавати низькі погрозливі звуки (про тварин). 2》 перен., зневажл. Сердито сказати кому-небудь щось. 3》 перен. Почати утворювати низькі скреготливі, гуркотливі звуки (про механізми, інструменти). Великий тлумачний словник сучасної мови
- загарчати — Загарча́ти, -чу́, -чи́ш гл. Заворчать (о собакѣ). У бур'яні бровко муругий... він на Енея загарчав. Котл. Ен. III. 38. Словник української мови Грінченка