заглухати

ЗАГЛУХА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАГЛУ́ХНУТИ, ну, неш; мин. ч. заглу́х і заглу́хнув, ла, ло; док.

1. Переставати звучати, сприйматися на слух; затихати.

Крізь гущавину дерев миготіли зірки.. Грім то заглухав, то знов озивався десь здалеку (Ле, Клен. лист, 1960, 163);

На вулицях заглух стукіт та гуркіт (Н.-Лев., IV, 1956, 255);

// Переставати працювати, припиняти свою дію, зупинятися (про мотор, двигун і т. ін.).

Востаннє мотор заглухнув (і на цей раз, здається, остаточно), коли їм зоставалось всього з кілометр доїхати до місця робіт (Гончар, Тронка, 1963, 183);

Заглух у полі один трактор, а другий почав віддалятися — ледь-ледь чути його стомлений, хрипкий, часом і зовсім невловимий басок (Ряб., Жайворонки, 1957, 65).

2. перен. Ставати непомітним, тихим; притихати.

Або заглухнуть [попи] зовсім у буденних клопотах, або каються та сердяться, весь вік на себе (Фр., VIII, 1952, 58).

3. перен. Втрачати ознаки життя, робитися запустілим.

— У сугорбах снігу заглухло село, Життя мов і там вже не стало (Фр., XIII, 1954, 173);

// Втрачати ознаки впорядкованості.

Садок теж запустів, заглух, нечищені дорожки, — позаростали бур’яном, глухою кропивою (Мирний, IV, 1955, 205).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

заглухати

Значення в інших словниках