заздрісно

ЗА́ЗДРІСНО. Присл. до за́здрісний.

— Нам би хоч одного такого [коня]! — заздрісно вигукнула вона (Руд., Остання шабля, 1959, 225);

Вони [вартові] приємно усміхалися до чужинця і заздрісно поглядали на столик, де з маленьких дерев’яних тарілочок смачно визирали купи ласощів… (Досв., Гюлле, 1961, 67);

// у знач. присудк. сл.

— Зійшло колись і для мене сонечко, та заздрісно стало другим — і заступили… (Коцюб., І, 1955, 140);

Дід Міхаль у свої сімдесят чотири роки такого гопака тнув, що й молодим було заздрісно (Кучер, Дорога.., 1958, 35);

Чи заздрісно тобі на сю корону, сю багряницю, сеє берло? (Л. Укр., І, 1951, 429).