закисати

ЗАКИСА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ЗАКИ́СНУТИ, ну, неш; мин. ч. заки́с, ла, ло і заки́снув, нула, ло; док.

1. тільки 3 ос. Починати киснути, скисати внаслідок кислого бродіння.

Чим морочитися з тим молодим вином, доглядати його, поки перешумує, — хай краще воно скисне! І вино почало закисати (Кол., Терен.., 1959, 358);

Борошняний клейстер заварюють з розрахунком одноденної потреби в ньому, бо він дуже швидко псується, закисає (Гурток «Умілі руки..», 1955, 33).

2. перен. Втрачати енергію, бадьорість, ставати бездіяльним.

[Тетяна:] Молоде серце, як пиво молоде, грає; йому і впину нема, коли розходиться; а послі [потім], як серце вгамується, закиснеш ти [козаче], як пиво кисне!.. (К.-Карий, І, 1960, 140);

— Вигадали, що життя — це веселий жарт? Ні, Тетяно! Справжнє життя — з хріном, з кропивою жалючою, з полином. Нічого, що горенить, нічого, що часом запече так, що й сльози з очей бризнуть — бадьоріше будеш, не заснеш, не закиснеш! (Вас., II, 1959, 103).

3. розм. Запливати виділеннями при запаленні, пошкодженні і т. ін. (про очі).

Кирило Смолярчук протер очі: вони вранці завжди закисали йому й бралися сльозою, наче запорошені (Кос., Новели, 1962, 182).