заскакати

ЗАСКАКА́ТИ, ачу́, а́чеш, док.

1. Почати скакати, робити стрибки.

Діти заверещали, запищали на всі голоси й заскакали, як клубочки (Григ., Вибр., 1959, 307);

Пігловський люто заскакав на одній нозі, не можучи одразу сісти на коня (Стельмах, 1, 1962, 93);

// Почати відлітати вгору, вбік від удару об що-небудь тверде.

М’яч заскакав по підлозі; *Образно. Кілька важких і лапатих дощових капель упали на круп коня, з ляскотом розбилися на ньому і покотилися вниз по сухій шерсті, і раптом вони заскакали скрізь — по людях, по конях, по ріллі (Тют., Вир, 1960, 84);

// Почати швидко рухатися, піднімаючись і опускаючись.

Ось блимнув вогник, заскакало пожадливе полум’я (Цюпа, Назустріч.., 1958, 338);

З осокорів полетіло павутиння, на Дніпрі заскакали густі тонкі хвилі (Збан. Курил. о-ви, 1963, 64);

*Образно. Тіло ій боляче занило, заскакало швидко серце (Епік, Тв., 1958, 432).

2. Почати бігти, пересуватися стрибками.

Здурів скажений Цап, ріжки назад загнувши. Махнув борідкою, замекав, заскакав (Греб., 1, 1957, 43);

Гнідко проти гори не заскаче, тягне тихою ходою (Мирний, IV, 1955, 312);

Сипнув пшона — І заскакали горобці!. (Тич., 1, 1957. 32).