затремтіти

ЗАТРЕМТІ́ТИ, мчу́, мти́ш, док.

1. Почати тремтіти, хвилюватися під впливом якого-небудь сильного почуття (переляку, радості і т. ін.); затрепетати.

Страшно було глянути в ті очі.., дикий звір — і той би злякався того страшного погляду і затремтів би від ляку (Мирний, IV, 1855, 221);

Клава почула по радіо таке, що вся затремтіла від радості (Ткач, Плем’я.., 1961, 54);

// Швидко забитися, запульсувати (про серце).

Її жіноче серце забилося, затремтіло від його скупої ласки (Чорн., Визвол. земля, 1950, 39);

// Задрижати, затруситися.

Од хвилювання він навіть зблід, і одна нога дрібно затремтіла в нервовому дрожі (Головко, II, 1957, 483);

// Зазвучати нерівномірно, переривчасто (про голос, звук).

Голоси затремтіли, от-от заплачуть (Н.-Лев., III, 1956, 310);

— Комусь потрібно було тайно вбити мого сина, — низький глухий голос Опанаса на мить затремтів (Довж., І, 1958, 92);

*Образно. Затремтіли струни у душі моїй… Ніжна, ніжна пісня задзвеніла в ній… (Олесь, Вибр., 1958, 103).

◊ Ко́жна жи́лочка затремті́ла див. жи́лочка.

2. Почати коливатися; задвигтіти.

Раптом т-ррах!.. трах-трах!.. Віконна рама затремтіла, і всі шибки дико задеренчали (Коцюб., І, 1955, 403);

Над лісом загуркотіло, аж земля затремтіла (Томч., Закарп. опов., 1953, 138);

// Замерехтіти, замигтіти (про світло, вогонь і т. ін.).

Промінь затремтів на стіні дрібненькими плямами, потім погас… (Л. Укр., III, 1952, 709);

Затремтіли окремі вогники (Стельмах, Хліб.., 1959, 38).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me