зачувати

ЗАЧУВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., поет., діал., ЗАЧУ́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех.

1. Чути, сприймати слухом що-небудь.

Разом прилинула вість, наче той соловій голосистий.. сидить у гущавині скритий. Тільки солодкі пісні зачуваєш і серцем радієш (Фр., XIII, 1954, 315);

Як тільки зачую чиюсь ходу, зараз колотиться серце (Коцюб., II, 1955, 261);

Гнида, як тільки зачув слово «кооператив», аж кинувся й насторожився (Головко, II, 1957, 131).

2. про кого — що. Одержувати якісь відомості, дізнаватися про що-небудь з розмов і т. ін.

Про Обринських, як і давно, не зачуваю нічого особливого (Коб., III, 1956, 95);

Не вернувся козаченько — помер на чужині, ..А дівчина як зачула — у садочок улинула. Тужить, в’яне, гірко плаче (Пісні та романси.., II, 1956, 181);

Діти, зачувши таку новину, зойкнули гуртом, одним подихом, а потім залементували, загомоніли, підскакуючи на партах, потираючи від радості руки (Цюпа, Грози.., 1961, 117).

3. тільки док. Розпізнати що-небудь чуттям, нюхом.

Хутко зачує кішка, де сало (Номис, 1864, № 5741);

Зачує у вас Свіжину поросяти, Просіть не просіть — сам [Саливон] припреться до хати! (С. Ол., Вибр., 1959, 280);

Ішли з підвітряної сторони, і собака давно зачув звіра, про якого мисливець тільки здогадувався (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 65).

4. рідко. Відчувати, сприймати чуттям.

— Твоє нещастя зачуває лише моє перемучене серце (Коб., II, 1956, 337);

// Відчувати, вгадувати наперед за допомогою інтуїції.

— Де байбаки, що свистіли по всьому степу? Неспроста вони покинули Таврію, першими погибель зачули… (Гончар, Таврія.., 1957, 31).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

зачувати

Значення в інших словниках