зблискувати

ЗБЛИ́СКУВАТИ, ує, недок.

1. без додатка і чим. Час від часу раптово спалахувати вогнем.

Сіре туманисте поле закипало боєм, то тут, то там зблискували, рвучи землю, снаряди (Гончар, III, 1959, 138);

Лунав передзвін молотків, зблискувала голубим вогнем електрозварка, верхолази героїчно боролися з хугою та морозами (Руд., Вітер.., 1958, 183);

// Світити, сяяти переливаючись.

Сонце щедро вигріває молоду озимину, обдає багрянцем жовтаву зелень лісів, сліпуче зблискує в павутинні бабиного літа (М. Ол., Чуєш… 1959, 3);

За Дінцем вже зблискує Промінь золотий (Забашта, Квіт.., 1960, 136);

// Час від часу блищати, виражаючи збудження (про очі).

Обличчя [Сашка] тонковиде, очі, сині, веселі, гарячі, так і зблискують (Гончар, Тронка, 1963, 42);

// чим, перен. Набирати час від часу якогось виразу-гніву, веселості, цікавості і т. ін. (про очі).

Великі сіро-блакитні, трохи нахабні Фредові очі зблискували гнівом, він чмихав і сопів на всю учительську (Збан., Курил. о-ви, 1963, 14).

2. Відбиваючи світло, переливаючись, блищати, яскраво лисніти.

Навколо ліхтарів, зблискуючи, грали міріади скалок молодого морозцю (Хор., Місто.., 1962, 5);

Пролітали машини, сліпучо зблискуючи на поворотах до сонця склом кабін (Гончар, III, 1959, 316);

Чех боявся кинджала, який був у нього в руках. Він не наважувався глянути на лезо, що зблискувало в темряві (Загреб., Європа 45, 1959, 337).

3. Час від часу при рухові вирізнятися сліпучо-білим або яким-небудь яскравим кольором.

На тому штани блискучі, хромові, як у авіатора, на іншому зблискують червоні, мов жар, галіфе (Гончар, Таврія.., 1957, 520).