зваблювати

ЗВА́БЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ЗВА́БИТИ, блю, биш; мн. зва́блять; док., перех.

1. Привертаючи увагу, викликаючи цікавість, притягати.

Вони [скоморохи] мандрували від міста до міста, особливо по ярмарках, і своїми жартами, іноді до крайності грубими і цинічними, зваблювали довкола себе великі юрбища цікавого народу (Фр., XVI, 1955, 210).

2. Викликати у кого-небудь бажання щось робити, мати що-небудь; відривати від чого-небудь, спокушаючи чимось.

Твоє царство не з сеї землі, Не мирська твоя слава! Але горе, як звабить тебе Світовая забава (Фр., XII, 1953, 496);

Від писання його не можна було звабити ні грою в розбійників, ні свіжим випуском Ната Пінкертона, ні новою програмою в кіно (Смолич, II, 1958, 99);

// Викликати у когось бажання іти, їхати куди-небудь і т. ін.; заманювати.

— Ні в яку Татарщину ви мене не звабите (Тулуб, Людолови, І, 1957, 412).

3. Виклика́ти інтерес, приваблювати, привертати до себе.

Спинявсь перед стовпами, читав афіші і старався вгадати, чим звабити може Фіфі, яка з себе Сесіль і котра з них краща (Коцюб., II, 1955, 185);

// Навмисне, з певним наміром викликати почуття кохання до себе; спокушати.

У Шекспіра лицемір.. зваблює невинність сильними, захоплюючими софізмами, не смішною сумішшю побожності і залицяння (Про мист. театру, 1954, 10);

— Я тебе взяла до терема, вірила, ключницею своєю зробила, а ти так віддячила, звабила княжича… (Скл., Святослав, 1959, 236).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me

зваблювати

Значення в інших словниках