звитий

ЗВИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до зви́ти.

Маруся виходить у квітках, стрічках, з вишиваним рушником у руках. Коло правого вуха два віночки, звиті з волочки на обручиках (Н.-Лев., II, 1956, 422);

На нашому димарі стояло велике, мов колесо, гніздо, звите з пруття. Чорногузи щороку там виводили своїх малят (Томч., Готель.., 1960, 57);

Ти горда жінка, ти не увійшла в кубельце, звите дружніми руками, найтяжчу працю ти собі взяла, несеш мовчазно довгими роками (Л. Укр., І, 1951, 284);

// звито, безос. присудк. сл.

Ой, в городі у Тавані Три квіточки звито (Укр.. думи.., 1955, 19).