здрастувати

ЗДРА́СТУВАТИ, рідко ЗДРА́ВСТВУВАТИ, ую, уєш, недок.

1. Бути здоровим; благополучно існувати.

[Семен:] Що ж бабуся твоя, чи здрастують ще? [Одарка (жартуючи):] Підскакують; з печі до долу, а з долу на піч (Кроп., І, 1958, 61);

Всесвітня свашка поклонилась, І чарочка перчівочки [перцівочки] вродилась. — Ну, по цій мові,— каже Клим, — Дай боже здрастувать усім! (Гл., Вибр., 1951, 155);

*Образно. — Ще Горацій казав, що яке б глупство не вчинили царі, за все розплачуються народи. Істина ця, на жаль, поки що здравствує на землі (Кочура, Зол. грамота, 1960, 139).

2. наказ. сп. здра́стуй (здра́стуйте). Вітання при зустрічі.

— Здрастуйте, дідусю! — закричало радісно дитя (Мирний, І, 1954, 286).

◊ Здра́стуйте вам у ха́ту — усталена формула вітання, яку вживають, заходячи до хати.

— Здрастуйте вам у хату,— привітався він, увійшовши (Мик., II, 1957, 283).

3. наказ. сп. здра́стуй (здра́стуйте), у знач. виг., фам. Уживається при вираженні здивування, заперечення і т. ін.

[Мирон:] Суворов говорив — воювать не числом, а вмінням. Якість — велике діло. [Горлов:] Здрастуй, а ми що ж, воювати не вміємо? Цього у нас хоч відбавляй (Корн., II, 1955, 16).