здушувати

ЗДУ́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ЗДУШИ́ТИ, здушу́, зду́шиш, док., перех.

1. Щільно, міцно стискувати, здавлювати.

Кирило здушив в руці [ганчірку] і, підважуючи дошку, всунув під ганок (Ірчан, II, 1958, 86);

Лаговський.. несподівано й несвідомо так здушив її [руку], що Володимир аж скрикнув (Крим., А. Лаговський, І, ІІ, 1905, 223);

*Образно. Сон м’яко здушує груди, кладе на лице лапу і тягне назад у ліжко (Коцюб., II, 1955, 252);

// Тісно обступаючи з усіх боків, стискувати, обмежувати в просторі.

Ось налягли здобичники, тісною каблучкою здушили чумаків, вимахують ножами та булавами… (Коцюб., І, 1955, 185);

*Образно. Дощовими хмарами здушувало нічну темряву (Ле, Хмельницький, І, 1957, 270).

2. Викликати відчуття хворобливого стискання (в горлі, голові, грудях і т. ін.).

Нічого вже не можна зрозуміти,— сон навалюється, м’який, волохатий, і сльози здушують горло… (Собко, Стадіон, 1954, 209);

Йому стало холодно. Задріботіли зуби, тоскний біль здушив йому голову (Мик., II, 1957, 216);

// безос.

Здушило матері в грудях (Гончар, Таврія, 1952, 7);

// перен. Викликати відчуття пригніченості, душевного болю.

Серце біль здушив (Фр., X, 1954, 68).

3. перен. Не давати виявлятися чому-небудь, затамовувати якесь почуття.

Стара змовкла, здушуючи в собі ридання (Д. Бедзик, Дніпро.., 1951, 144);

В грудях Погиби прокинулась давня гіркота, але він одразу ж здушив її (Стельмах, Кров людська.., І, 1957, 267).