зеренце
ЗЕРЕ́НЦЕ, я, с. Зменш.-пестл. до зе́рно́.
В колоссі зеренце: кожне — з куряче яйце! (Забіла, У.. світ, 1960, 142);
— Вставай швиденько. В колгоспі зеренце роздають. Людей, як мурашочок. Треба поспішати, бо другі пшеничку заберуть, а нам наслідок лишиться (Тют., Вир, 1964, 367);
Проблискувало щось, мов зеренце щирого золота в купі сірого піску (Фр., VII, 1951, 292);
Не раз уже Зорині здавалося: ось воно! Знайдене те зеренце істини, без якого твір — сама лише зорана і нічим не засіяна нива (Грим., Незакінч. роман, 1962, 128).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-11)
на Slovnyk.me