злива

ЗЛИ́ВА, и, ж.

1. Дуже сильний дощ.

Жде спрагла земля плодотворної зливи (Фр., X, 1954, 10);

Грім! Блискавка! Злива — не вийти із хати… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 123);

*У порівн. Юрма шумить, як злива улітку (Коцюб., І, 1955, 233).

2. перен., яка, чого. Про велику кількість чого-небудь такого, що падає, сиплеться і т. ін. безперервним потоком.

Винищувачі ніби змагалися між собою, ..поливаючи ворога зливою куль (Ткач, Моряки, 1948, 32);

*У порівн. Гнів упав, як покривало, як шершава злива шовку (Ю. Янов., V, 1959, 38);

Зерно золотою зливою бризнуло в засік (Десняк, Десну.., 1949, 310);

// Про появу, створення у великій кількості світла, звуків і т. ін.

Враз на всіх так і б’є злива світла, на якусь мить люди аж мружаться, засліплені.. гронами електроламп (Гончар, Тронка, 1963, 135);

Вавілов сміється. Він сміється з насолодою. Високі істеричні нотки починають з’являтися в цій зливі сміху (Собко, Любов, 1935, 122);

Там.. не чути набридливих вигуків паровозів, що наповнювали повітря зливою звуків (Коцюба, Нові береги, 1959, 248);

// Про виникнення різноманітних почуттів, думок.

Серед оновлених ланів Стояв господар колективу, І срібний жайворонка спів Будив чуттів бадьору зливу (Шпак, Вибр., 1952, 133);

Поезія, як і твори музичного мистецтва, має підіймати в душі читача цілу зливу почуттів і думок (Рад. літ-во, 4, 1966, 17).

Джерело: Словник української мови (СУМ-11) на Slovnyk.me