змертвіти

ЗМЕРТВІ́ТИ, і́ю, і́єш, док.

1. Втратити чутливість, стати мертвим.

Змертвіло тіло,— поблідли лиця, засклились очі (Кобр., Вибр., 1954, 184);

// розм. Втратити свідомість; знепритомніти.

— І кричать, і гвалтують: «Злодій, Левко злодій!» Я так і змертвів! І що вже дальш зо мною було, що вони робили зо мною, я нічогісінько не знаю і не тямлю (Кв.-Осп., II, 1956, 295);

// розм. Стати нерухомим, заціпеніти від несподіванки, страху і т. ін.

Раз санітарка лишила біля нього коробку з блискучою, як дзеркало, покришкою. Він глянув в покришку й змертвів. Одно око було менше, уста розтяті, а ціле обличчя викривлене (Кобр., Вибр., 1954, 204);

Як почула ту звістку Олена — змертвіла на місці. Як отямилася трохи — кинулася бігти додому через підмети, через коноплі, плутаючись у сухому картоплинні (Тют., Вир, 1964, 24);

// розм. Збліднути від сильного хвилювання.

Галя збіліла, спахнула й знов змертвіла і нічого не примогла йому одмовити (Вовчок, І, 1955, 320);

Змертвівши, підвелася вона на весь зріст, наче розступилася перед нею земля і встав з могили давно похований мрець (Тулуб, Людолови, II, 1957, 122).

2. перен. Засохнути, зів’янути (про рослини).

3. перен. Стати безлюдним, пустельним.