змовлятися

ЗМОВЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, недок., ЗМО́ВИТИСЯ, влюся, вишся; мн. змо́вляться; док.

1. Погоджувати між собою якісь дії, домовлятися з ким-небудь про щось.

Бурлаки почали змовлятись, щоб утікать од Бродовського (Н.-Лев., II, 1956, 214);

Вони не змовлялися й зустрілись, бо розради шукають обидва (Ле, Історія радості, 1947, 147);

Змовились ми мовчати, нікому й не натякати про нашу роботу, бо знали, що без глузування не обійдеться (Коцюб., III, 1956, 10);

Локаути, тобто масові звільнення робітників підприємцями, що змовилися, таке ж необхідне і неминуче явище в капіталістичному суспільстві, як і страйки робітників (Ленін, 20, 1950, 186).

Нена́че (мов, немо́в; і т. ін.) змо́вилися (змо́вившись і т. ін.) — про одночасні дії без попереднього домовлення.

Як прийшли понад річку, всі три неначе змовилися: зійшли з дороги направо й стали на березі (Март., Тв., 1954, 186);

Всі, немов вмовившись, протягом цілого дня читали книжки (Епік, Тв., 1958, 300).

2. Робити змову, укладати таємну угоду для здійснення певної мети (перев. політичної).

Половецькі шатра захитались… Недурно князь Ігор з Овлуром змовлялись! (Мирний, V, 1955, 276);

— Папа сам до нас своїх послів посилав. Боїться руських, щоб з татарами не змовилися (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 583).

3. заст. Заручатися.

У суботу змовлялись, А в неділю звінчались (Чуб., V, 1874, 201);

Золотаренкові старости собі розгнівались: — Сього не чутно й зроду в добрих людей,— кажуть,— подавали рушники, змовились,— чи годиться ж розраджувати? (Вовчок, І, 1955, 25);

Мали сусіди хорошого сина: Був він їм смирна і добра дитина. Ми й уподобали одне одного; Змовились,— от і пішла я за його (Щог., Поезії, 1958, 340).