змірковувати
ЗМІРКО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., рідко, ЗМІРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., перех. і без додатка.
1. Додумуватися, догадуватися, розмірковуючи над чимось.
В першу хвилину Оля ладна втекти, але миттю змірковує, що такий вчинок був би нерозсудливим і некорисним для неї (Вільде, Сестри.., 1958, 531);
Русевич зміркував, що криком нічого Каргатові не доведеш (Шовк., Інженери, 1956, 185);
// Думати, міркувати над чим-небудь, обдумувати щось.
Молодець ходив по бережку. Він не швидко йшов — змірковував (Перв., Слов. балади, 1946, 42);
[Бекер:] Ми вже добре зміркували справу: раз, два, три, та вже й в будинку (Л. Укр., IV, 1954, 254);
Комісар спитав тихо: — Добре зміркував, не злякався? (Ю. Янов., І, 1954, 55).
2. тільки док., діал. Зрозуміти.
— І чого ж він так ненавидить мене? — Хто його зміркує? (Фр., VII, 1954, 72);
— Звідки вітер? — допитувався Остап. Але й це нелегко було зміркувати. В плавнях було тихо, як у лісі (Коцюб., І, 1955, 359).
Значення в інших словниках
- змірковувати — змірко́вувати дієслово недоконаного виду рідко Орфографічний словник української мови
- змірковувати — -ую, -уєш, недок., рідко, зміркувати, -ую, -уєш, док., перех. і без додатка. 1》 Додумуватися, догадуватися, розмірковуючи над чимось. || Думати, міркувати над чим-небудь, обдумувати щось. 2》 тільки док., діал. Зрозуміти. Великий тлумачний словник сучасної мови
- змірковувати — ДОДУ́МАТИСЯ до чого (розмірковуючи, зробити певні висновки), ЗМІРКУВА́ТИ що, ДОМІРКУВА́ТИСЯ, ВИ́МІРКУВАТИ що, ПРИДУ́МАТИ що, ДОДУ́МАТИ що, ДІЙТИ́ чого, до чого, ДОБРА́ТИ (ДІБРА́ТИ) чого, розм., ПРИХИТРИ́ТИСЯ з інфін., розм. Словник синонімів української мови