зурочити
ЗУРО́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех., етн. За марновірними уявленнями — особливим магічним поглядом накли́кати нещастя, хворобу на когось, завдати шкоди кому-, чому-небудь.
Буває так, що тільки гляне [хто-небудь] і вже зурочить — зараз нападе на людину пропасниця (Григ., Вибр., 1959, 62);
— А що се,— кажуть,— небого, на музики не йдеш? Дядина не пускає, щоб хто не зурочив, чи що? (Барв., Опов.., 1902, 74);
— Ви, товаришу директор, не посилайте мого Петю ні на які збори.— Боїтесь, шоб не зурочили? — пожартував я (Збан., Малин. дзвін, 1958, 44).
Щоб (аби́, коли́ б) не зуро́чити! — уживається, коли хтось схвально говорить про кого-, що-небудь, щоб цим вихвалянням не завдати тому шкоди.
А правду сказати — аби дитину не зурочити! — гарна дівчина буде, та наймолодша донька Савчихи (Мак., Вибр., 1954, 111).
Значення в інших словниках
- зурочити — зуро́чити дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- зурочити — -чу, -чиш, док., зурочувати, -ую, -уєш, недок., перех., етн. За народними уявленнями – особливим, магічним поглядом накликати нещастя, хворобу на когось, завдати шкоди кому-, чому-небудь. Щоб (аби, коли б) не зурочити!... Великий тлумачний словник сучасної мови
- зурочити — НАВРО́ЧИТИ (НАУРО́ЧИТИ рідко) кого (за народними уявленнями, заподіяти кому-небудь нещастя, викликати в когось хворобу і т. ін. магічним поглядом, словами або діями); НАСЛА́ТИ що на кого, НАПУСТИ́ТИ що на кого... Словник синонімів української мови
- зурочити — Зуро́чити, -ро́чу, -ро́чиш, -ро́чать; не зуро́ч, не -ро́чте Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- зурочити — Зуро́чити, -чу, -чиш гл. Сглазить. Дівчатам годиться иноді вмиваться з помийниці, щоб хто не зурочив. Грин. II. 31. Лихе око зурочило наше щастя. О. 1862. VIII. 21. Словник української мови Грінченка