з’їдати

З’ЇДА́ТИ і рідко ІЗ’ЇДА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., З’Ї́СТИ, з’їм, з’їси́ і рідко ІЗ’Ї́СТИ, їм, їси́; наказ. сп. з’їж і рідко із’ї́ж; док., перех. і без додатка.

1. Споживати яку-небудь їжу, не залишаючи нічого.

Все з’ їдаю, що дають, і другий раз прошу (Коцюб., III, 1956, 332);

З цукром він з’ їдав свій чималий окраєць, запивав водою (Кач., II, 1958, 8);

Дістали брати з торбини по шматку хліба, з’їли з капустою (Н.-Лев., III, 1956, 292);

— На тобі перепічку гаряченьку, з молочком із’їж (Горд., II, 1959, 24);

// тільки док., чого. Спожити певну кількість чого-небудь.

Якби з ким сісти хліба з’їсти, Промовить слово, то воно б, Хоч і як-небудь на сім світі, А все б таки якось жилось (Шевч., II, 1963, 412);

— Сідай краще до столу, узвару з’їси (Донч., III, 1956, 8);

*Образно. Гомоніли солдати: — Ми з’їли доволі шрапнелі (Мал., Запов. джерело, 1959, 105);

// Витрачати на харчування.

[Мати:] Що було — то з’їла з дітиськами своїми (Л. Укр., III, 1952, 255);

// тільки док., без додатка, розм. Поїсти, вгамувати голод.

Надумавсь Вовк, що жить йому погано — Не з’їсть, не засне до пуття (Гл., Вибр., 1951, 59);

Мартоха доводила, що нема ж і такого, щоб «дармоїдів» годувати: «Як заробиш, так і з’їси» (Л. Укр., III, 1952, 638);

// Поїдаючи, винищувати (про тварин, птахів).

Одна пара сов зберігає понад тонну зерна, з’їдаючи за рік близько 720 мишей (Колг. Укр., 8, 1958, 46);

— Дивіться, що то за звір роззявив так страшенно рота, немов тебе з’їсти хоче? (Мирний, І, 1949, 170);

На полі Вовк Овечку взяв, Потяг сердешную в діброву — Не на розмову, А щоб із’їсти (Гл., Вибр., 1951, 23).

◊ Бода́й (хай би і т. ін.) вовки́ з’ї́ли див. вовк;

Вола́ б з’їв див. віл;

Дай бо́же на́шому теля́ті во́вка з’ї́сти! див. вовк;

Ду́лю з’ї́сти див. ду́ля;

Ду́теля з’ї́сти (із’ї́сти) див. ду́тель;

Журба́ з’ї́ла див. журба́;

З’ї́сти живце́м див. живце́м;

З’ї́сти о́близня див. о́близень;

З’їда́ти (з’ї́сти) очи́ма кого, що — пильно, не відриваючи очей, дивитися на кого-, що-небудь.

Він так приязно дивиться, як не заїсть своїми карими очима… (Мирний, І, 1954, 78);

З’ї́сти [пече́ного] гарбу́за див. гарбу́з;

З’ї́сти соба́ку (во́вка, му́ху) у чому, на чому — набути досвіду в якійсь справі, досконало, до тонкощів вивчити що-небудь.

Хіба ж Ласієві позичати того досвіду? Та за стільки років головування він собаку на роботі з’їв (Збан., Переджнив’я, 1960, 316);

У всіх тих штуках Гершко Гольдкремер здавна, як то кажуть, з’їв муху (Фр., VIII, 1952, 355);

З’ї́сти хлі́ба чийого — пожити на чиєму-небудь утриманні.

— Мені, старій, довелося його хліба з’їсти… (Мирний, І, 1949, 154);

Зна́є кі́шка, чиє́ са́ло з’ї́ла див. кі́шка;

Ма́ло ще ка́ші з’їв (з’ї́ла іт. ін.) хто — хто-небудь ще дуже молодий, недосвідчений.

— А я в бригаду вашу!.. — Ще мало з’їла каші, Іще рости, рости, Оленко, Бо зовсім ти маленька! (Стельмах, Колосок.., 1959, 94);

[Не оди́н] пуд со́лі з’ї́сти з ким — тривалий час живучи, спілкуючись з ким-небудь, добре вивчити, взнати його.

У Ігоря Гаркуші раптом розгулялися нерви.. Майор Єфімов спостеріг відразу. Він таки з’їв з цими хлоп’ятами добрий пуд солі! (Дмит., Обпалені.., 1962, 175);

Йому шкода стало старого узбека, з яким він з’їв уже не один пуд солі (Голов., Тополя.., 1965, 416);

Со́лодко з’ї́сти, п’я́но спи́ти, хо́роше походи́ти, заст.— уживається на позначення достатку як чийогось життєвого ідеалу.

Чим їм [паничам] у світі розважитись? Як свій молодий вік собі скрасити?.. Солодко з’їсти, п’яно спити, хороше походити,— а більше що? (Вовчок, І, 1955, 108);

Мов (як) ми́ла з’їв (з’ї́ла і т. ін.) див. ми́ло¹.

2. перен. Повністю знищувати що-небудь (про стихійні явища).

Вогкий вітер з’їдав сніги (Тулуб, Людолови, І, 1957, 3);

— Домініканці, тікаючи від помсти нашого покійного гетьмана, не встигли нічого вивезти. — Все потім з’їла пожежа! (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 409);

// Забирати на свої потреби; поглинати.

А тим часом гроші дешевшали, війна їх з’їдала (Чаб., Катюша, 1960, 168);

Товариство було дуже бідне, бо нове захоплення — розкіш обстановки — з’їдало всі доходи (Моє життя в мист., 1955, 176);

// розм. Не давати можливості існувати, діяти, функціонувати.

За тиждень усе село знало вже нового вчителя. Сільська молодь марила ним, а поважні чоловіки казали: — Молодий іще трохи, та нічого: оговтається — буде робити, як пани не з’їдять (Вас., І, 1959, 135);

[Криштоф:] Я думаю, що чим швидше пропаде отеє нужденне, дрібне ремесло, чим швидше його з’їдять великі фабрики, тим ліпше буде і для нас [челядників] (Фр., IX, 1952, 362).

3. Пошкоджувати, псувати (про комах, гризунів).

— Під буфет!.. Не пропаде! Під буфет і тільки! А як миша набреде? З’їсть же до копійки [гроші]!.. (С. Ол., Вибр., 1959, 232);

// Сильно кусати, жалити (про комах).

— Іди-бо, Одарко, до копиці спати; тут холодно і комарі тебе з’їдять, —обізвався він щиро та ласкаво (Л. Янов., І, 1959, 429).

4. Роз’їдати, руйнувати (про отруйні речовини, іржу і т. ін.).

Іржа повалений копер з’їдає (Рудь, Дон. зорі, 1958, 36);

Мого несхибного ножа Не з’їсть, не вищербить іржа (Рильський, II, 1946, 57).

5. рідко. Сточувати, псувати (зуби).

Еге, якби-то знати, де ті старі [роки] діваються!.. Краще розпитати в якої старої баби, що зуби з’їла (Фр., II, 1950, 69).

◊ З’ї́сти зу́би див. зуб.

6. кого, перен., розм. Мучити доріканнями, лайкою, створюючи нестерпні умови життя.

— Я тижня не пробула в свекрухи і вже сльозами облилася,— говорила Мелашка. — Якби Лаврін не оступався за мною, то вони б мене з’їли (Н.-Лев., II, 1956, 327);

[Качан:] Дмитро Степанович прокинулися? [Сторчак:] Вже й слід прохолов. Поїхали кудись з Назаром. [Качан:] Проспали, мене ж Скарбун з’їсть (Зар., Антеї, 1961, 26);

// Не давати спокою, терзати (про почуття, думки і т. ін.).

Хай той ворог стука, лає — бо його з’їдає лють! (Тич., І, 1957, 203);

Мене аж з’їдає цікавість: звідки мене може знати Марина? (Вільде, Ті з Ковальської, 1947, 69).

7. тільки док., перен., вульг. Мовчки стерпіти образу, лайку, побої і т. ін.

Горошинкою викочується [Максим] на вулицю, з ходу чіпляється за рожен економських санок, але одразу схоплює батога по плечах.. Молодий білозубий фурман Євген Колосюк беззлобно посміхається до нього з-за плеча: — З’їв? — І вам цього на обід,— і собі сміється Максим.— Добре вмієте стьобати (Стельмах, I, 1962, 215).