з’їздити

З’Ї́ЗДИТИ, з’ї́жджу, з’ї́здиш, док.

1. неперех. Поїхати куди-небудь і, побувши там, повернутися назад.

От, коб не недуга, я би був уже досі з’їздив на Україну, поробив потрібні студії і взявся до діла! (Фр., І, 1955, 351);

Наступний день був у Панаса вихідний. Тож він вирішив з’їздити на село, узявши днів на два відпуск (Коцюба, Нові береги, 1959, 231).

2. перех. Здійснюючи поїздки, побувати у багатьох місцях.

— З’їздили ми Польщу і всю Україну, А не бачили такої, Як се Катерина (Шевч., II, 1953, 129);

З’їздив [Остап] з ним багато чужих сторін, бачив багато світу і перед дворовими вихвалявся тим… (Мирний, IV, 1955, 29);

// Об’їздити яку-небудь територію, місцевість у всіх напрямках.

Управитель уже трьох огирів заганяв, два повіти вздовж і впоперек з’їздив, та ніхто не прийшов із косами і серпами на лан (Стельмах, Хліб.., 1959, 579).

3. перех., розм. Те саме, що заї́здити¹.

З’їздив коника, з’їздив другого (Сл. Гр.).

4. неперех., по чому, вульг. Те саме, що уда́рити.

Як до Турна примостився [Лик], То з’їздив добре по зубах (Котл., І, 1952, 236);

— Признаюсь, я з великим би задоволенням зараз з’їздив би вам по пиці, але ви самі бачите, який я безсилий (Добр., Ол. солдатики, 1961, 145).

З’ЇЗДИ́ТИ див. зїжджа́ти.